Законодавчі норми щодо захисту прав дітей на майно в Україні

Українське правове поле одним з пріоритетних напрямків визначає захист прав неповнолітніх. Це підтверджується Сімейним кодексом і Законом України «Про охорону дитинства», а також цілим переліком інших нормативно-правових документів та актом. Окрему увагу з точки зору правової оцінки приділяється майновим правам дітей.

Особистою власністю дитини вважається, наприклад, майно, придбане для нього батьками з метою забезпечення його виховання, життєдіяльності, навчання. Майно, придбане на спільні кошти або за рахунок спільної праці, вважається спільною сумісною власністю дітей і батьків (опікунів, усиновителів). Слід мати на увазі, що право власності – це не тільки володіння майном, а й розпорядження, користування ним.

Нормативно-правові документи про захист прав неповнолітніх на нерухомість

Практика показує, що найчастіше порушуються майнові права дітей, що мають відношення до нерухомого майна. Захист їх забезпечується спеціальними законами, які й покликані їх охранять. Деякі з них розглядають випадки, коли неповнолітній є одним із власників житла, інші – ситуації, в яких дитина просто наділений правом користування.

Всі закони України, про які йтиметься нижче, покликані прямо або побічно охороняти права неповнолітнього на житлову нерухомість. Перш за все, це Конституція України і Сімейний кодекс. Відповідно до частини 4 статті 177 останнього неможливо здійснювати ніякі угоди, що стосуються нерухомого майна дитини, без отримання на те згоди ОПП – Органу опіки та піклування.

Отримати його можна тільки після надання документального підтвердження того, що недосконалому дається гарантія на збереження права на житлоплощу. Закон України «Про охорону дитинства» покликаний захищати інтереси неповнолітніх в різних сферах. Так, стаття 17, ч. 3 говорить, що батьки або опікуни не мають права проводити деякі дії на власний розсуд. Вони зобов’язані отримати схвалення органів опіки, перш ніж:

• укласти якийсь договір, який необхідно завіряти у нотаріуса або реєструвати спеціальним чином;
• відмовитися від прав на майно, яке повністю або частково належить дитині;
• здійснити операцію, в результаті якої відбудеться відчуження, продаж, обмін нерухомості;
• дати від імені малолітньої дитини зобов’язання в письмовому вигляді, зобов’язатися порукою.

Відповідно до 12 статті Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (стаття 12) держава бере на себе зобов’язання здійснювати захист інтересів неповнолітніх, охороняти їх в процесі здійснення операцій, що стосуються нерухомості. Згідно з цією статтею закону забороняється обмежувати або порушувати інтереси дитини.

Контроль над її дотриманням здійснюють органи піклування та опіки. Ніякі угоди з житловою нерухомістю, в яких зачіпаються інтереси неповнолітніх, без їх згоди не допускаються. За захист інтересів дитини працівники ООП несуть особисту відповідальність.

З вимог перерахованих вище норм законодавчих документів України випливає, що орган опіки та піклування дає батькам або опікунам попередній дозвіл на здійснення операції з нерухомим майном, тільки якщо вона не шкодить інтересам дитини.

Ні один судовий розгляд, пов’язане з реєстрацією права власності на нерухомість, не буде проходити без участі представників органу опіки. Адже саме ця установа опіки покликане охороняти інтереси малолітніх громадян країни і здійснювати їх захист.